ОСОБЛИВОСТІ ВОКАЛЬНОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ ЕПОХИ ТРАДИЦІЙНОГО ДЖАЗУ

Анотація

Мета статті – визначити найбільш технологічно довершені способи опанування професійними техніками вокальної імпровізації, грунтуючись на музичному мистецтві епохи традиційного джазу. Методологія дослідження зумовлюється використанням низки загальнонаукових та емпіричних методів наукової діяльності. Історичний метод дозволяє означити чіткі рамки періоду функціонування композицій традиційного джазу. Застосування порівняльного методу обумовлюється зіставленням джазових вокальних творів різних культурно-історичних періодів. Звернення до аксіологічного методу постає в основі визначення найбільш яскравих за імпровізаційною насиченістю вокальних композицій. Структурно-аналітичний підхід дозволяє сформувати як послідовність викладення наукового матеріалу, так і зроботи відповідні висновки. Особливого значення також набувають методи аналізу й синтезу, спостереження та узагальнення. На відповідну увагу звертає і застосування структурно-функціонального науково-дослідницького методу, за допомогою якого виявляється послідовна результативність певних технологічно-виконавських процесів. Наукова новизна статті розкривається у висвітленні вагомого значення вивчення основ джазової імпровізації на початку навчання молодих джазових співаків задля вчасного та поступового розвитку їх вокальних та імпровізаційних навичок. Висновки представленого наукового дослідження утверджують факт, що вокальна імпровізація епохи традиційного джазу неосяжна і безмежна, тому сучасні джазові виконавці завжди прагнутимуть до її освоєння й усвідомлення. Шлях цей варто починати з багаторазового прослуховування імпровізацій величних співаків, із постійної професійної роботи з музикантами, безпосердньої участі у джем-сейшенах, але перш за все з теоретичних фундаментальних азів – блюзової гами, ладу, петатоніки та гармонії.