СПЕЦИФІКА ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ВИРАЗНОСТІ У ТВОРАХ ДУХОВОГО СОЛО (на прикладі циклу „З подорожніх враженьˮ для валторни соло В. Буяновського)

Анотація

Метою статті є розкриття найбільш специфічних особливостей, своєрідних ознак використання засобів художньої виразності в академічних творах духового соло. Матеріалом дослідження постає цикл п’єс „З подорожніх враженьˮ („Скандинавія”, „Італія”, „Іспанія”, „Японія”) для валторни соло В. Буяновського, аналіз яких дозволяє виявити характерні риси виразової палітри сценічно-одноосібних духових композицій. Методологія пропонованої наукової розвідки формується використанням, насамперед, методів аналізу і синтезу, які дозволяють виокремити конкретно-часткові показники з арсеналу виразності представлених валторнових п’єс та здійснити їх відповідне узагальнення. Структурно-функціональний метод утворює можливість усвідомлення складових форми п’єс соло із цілісним осягненням їх циклічної ролі. Використання аксіологічного методу обумовлюється, передусім, виявленням найбільш ціннісних показників художньо-виразової палітри валторнового циклу. Наукова новизна окресленого дослідження визначається зверненням до композицій академічного духового соло другої половини ХХ століття, як найменш вивченого культурно-історичного періоду у сфері сценічно-одноосібного академічного духового виконавства. Висновки. До найбільш специфічних, своєрідних ознак використання засобів художньої виразності у сучасних академічних творах духового соло належать максимальність тембрових градацій у звучанні інструмента (закриті та відкриті звуки), різноманіття штрихової та динамічної (гучність звука) палітри, артикуляційне та регістрове різнобарв’я, впровадження пауз із відповідним художньо-змістовним насиченням (тиша, яка звучить), звернення митців до узагальненого типу програмності, використання професійними музикантами широкої низки сучасних художньо-виразових технік (темброво-кластерна, репетитивна, сонористична тощо).