НОВІ АСПЕКТИ ПРОГРАМНОСТІ В СУЧАСНІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ

Анотація

Мета статті визначити зміни у музично-теоретичному осмисленні програмної музики, які відбулися в англомовному музикознавстві на початку ХХ ст. та призвели до формування модерної парадигми дослідження програмності. Кінець ХІХ ст. відзначений кризою романтичної програмності: композитори все більш тяжіють до прихованих програм або взагалі відмовляються від них. У музикознавстві починаються дослідження програмності у більш широкому історичному контексті. Методи дослідження: порівняльно-критичний аналіз та систематизація даних, отриманих з англомовних джерел (у першу чергу з фундаментальних монографій Ф. Нікса та Дж. Крегора); історико-системний аналіз впливу таких явищ, як культурна травма та місця пам’яті, на втілення програмності у меморіальних жанрах сучасної музики; музикознавчий аналіз музичних творів Дж. К. Адамса та Ч. Айвза. Наукова новизна результатів полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві на матеріалі монографій Ф. Нікса та Дж. Крегора розглянуто зміни у теоретичному осмислені принципу програмності та на матеріалі творів Дж. К. Адамса досліджено реалізацію цих змін. Висновки. Сучасні композитори, на відміну від романтиків, які втілювали у програмних творах особисті переживання, звертаються переважно до колективного емоційного досвіду. Це надає поштовх розвитку меморіальних жанрів, які не лише втілюють нові способи реалізації програмності, а виконують також психотерапевтичну функцію, допомагаючи слухачам подолати відчуття болю від втрат. Програмність в сучасній музиці набуває нових носіїв: крім асоціативно-програмних заголовків, важливою складовою стають коментарі автора, надані постфактум.