ОСОБЛИВОСТІ ХРОНОТОПУ В МОНООПЕРІ


  • S. A. Shchitova Дніпропетровська Академія Музики ім М. Глінки
  • G. O. Yufymchuk-Zavorotna Дніпропетровська Академія Музики ім М. Глінки
Ключові слова: https://doi.org/10.33287/221922
Ключові слова: моноопера, персонаж, процес, час-простір, хронотоп

Анотація

При переході у процесі творчого акту зі сфери екстра-мовної
(смислові ареали) у сферу інтра-мовну (художній текст), феномен
часу перетворюється в категорію хронотопу. Мета презентованої
наукової статті полягає у висвітленні особливостей прояву категорії
хронотопу в моноопері. Коло методів пропонованого наукового
дослідження включає комплекс музикознавчих, психологічних,
мистецтвознавчих, лінгвістичних, загальнонаукових підходів,
доповнений окремими положеннями міждисциплінарного
синергетичного дискурсу. В означеній науково-дослідницькій праці
дістаються практичного застосування, насамперед, порівняльний,
структурно-аналітичний, аксіологічний, узагальнюючий методи.
Найбільш вагомого значення у дослідженні отримує взаємодія
методів аналізу та спостереження. Наукова новизна та практична
цінність означеної науково-дослідницької роботи полягає в тому, що
результати дослідження можуть бути використані при складанні
програм навчальних курсів „Аналіз музичних творів”, „Історія
світової музичної культури”, „Музична інтерпретація”, „Оперний
клас”, „Історія вокального виконавства”, „Методика вокального
виконавства” для бакалаврів і магістрів вищих музичних навчальних
закладів України, а також у творчій практиці. Висновки. В моноопері
особливе значення має парадигма суб’єктивного (психологічного)
часу. В рамах хронотопу, на відміну від реальної хронологічної
послідовності, події в оповіді розгортаються не по прямій лінії, а
розгортаються стрибками. Таким чином, відбувається перевтілення
реального феномену часу в текстову категорію хронотопу

Посилання

1. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической
поэтике. Вопросы литературы и эстетики. 1975. С. 234–407.
2. Браудо И.А. Артикуляция (О произношении мелодии). Ленинград : Музыка,
1961. 199 с.
3. Данилова Т.В. Архетипические корни притчи. Рациональность и семиотика
дискурса. 1994. С. 59–73.
4. Приходовская Е.А. Смысловой и выразительный потенциал монооперы.
Томск : Изд. дом Томского гос. университета, 2017. 422 с.
5. Ухтомский А.А. Интуиция совести. Санкт-Петербург : Петербургский
писатель, 1996. 528 с.
Опубліковано
2019-12-18
Номер
Розділ
Articles